У період раннього Середньовіччя центром ювелірної справи були монастирі. Прикраси на той час грали роль амулетів. Хрестові походи та освоєння нових торгових шляхів відкрили Європі нові ювелірні технології. З’явилися перші гільдії ювелірів.
У середньовічній Європі коштовності могли носити лише ченці, королі, дворяни. Було навіть ухвалено закон з обмеження носіння коштовностей у XIII столітті. Згідно з документом, простолюдинам заборонялося носити каміння та золото з інкрустацією.
Характерні прикраси для Середньовіччя: шпильки для волосся, значки для капелюхів, каблучки, прикраси для зброї, брошки, браслети, ланцюжки з підвісками. Каблучки носили одразу на кількох пальцях. В епоху пізнього Середньовіччя користувались попитом прикраси для капелюхів. Вони виконували інформативну функцію – передавали повідомлення про свого власника (ініціали, короткі девізи, хобі).
У період Відродження основний акцент робився на красі людського тіла. Головну роль грала естетична цінність прикраси. І чоловіки, і жінки пишно прикрашали себе незалежно від статусу.
Завдяки освоєнню нових торгових шляхів, майстрам стали доступні нові матеріали. Доступ до алмазів з Індії, смарагдів та рубінів з Колумбії стимулював розвиток мистецтва огранювання. Якщо у Середні віки переважав інтерес до аурума, то у період Відродження — до каменів в оправі.
В прикрасах домінували рослинні мотиви, біблійні та міфологічні сюжети, морська тематика, портрети, пофарбовані емаллю.
Серед улюблених ювелірних виробів Відродження – нагрудні підвіски та прикраси до капелюхів. Матеріалом слугував кабошон неправильної форми або химерна перлина.
Джерело https://diamant.ua/
