За всю історію людства склалося 2 принципово відмінних техніки виготовлення монет: лиття та карбування.
Виготовлення металевих монет методом лиття застосовували у Китайській імперії ще з I тисячоліття до нашої ери аж до ХІХ століття. Процес лиття був такий — метал заливався у форму, де вирізалося дзеркальне зображення монети. Якщо матеріал м’який — глина або гіпс, то робили форму за допомогою вже готової монети способом відбитку. Монети відливали відразу по кілька штук, з’єднавши форми лицьовою та зворотною стороною. Вони вливали метал через крихітний отвір і отримували двосторонню монету.
На європейському континенті литі монети виготовляли у найдавніших центрах цивілізації — Греції та Римі. Але там, на відміну від Китаю, від цього дуже швидко відмовилися. Змащені обриси зображення робили монети-оригінали практично не відрізняються від підробок.
Ручне карбування монет. Імператор Максиміліан I на одному зі своїх монетних дворів. Гравюра XVIII ст. Гравюра Леонгарда Бека (імовірно).
Карбування ще у VII столітті до н.е. стала найпоширенішим способом виготовлення монет, а від часу Римської імперії — єдиним. У період античності ці два методи добре вживалися разом. Монетні кружки виготовляли за допомогою лиття, а малюнки та написи наносили за допомогою карбування.
Процес карбування, як і раніше, був ручним за допомогою молота-чекана. Цей спосіб не давав змоги карбувати монети великих розмірів. П’ятилограмовим молотом можна було карбувати монети завбільшки приблизно з грошей. Більші монети, наприклад, талер, можна було карбувати частинами.
Балансир — гвинтовий прес для карбування монет. Гравюра ХІХ століття.
У XV столітті було винайдено молотовий снаряд. Він робив непотрібним проведення верхнього штемпеля у рух вручну. У середині XVI століття з’явилися пристосування для вирізування монетного гуртка та вальцювальна машина. Трудомісткий процес карбування великих монет спростився з появою гвинтового пресу.
Гвинтовий прес для карбування монет. Гравюра ХІХ століття.
У середньовічній Європі було багато монетних дворів, більшість із них були невеликими. На них працювало від 5 до 12 осіб. На більших, таких як Віденський монетний двір, працювало близько сотні людей. Про розподіл праці на монетних дворах можна судити за кількістю професій: монетний майстер, керуючий, пробірер, плавильник, майстер з відпалу срібла, майстер з виготовлення платівок, майстер з карбування, підмайстра (не менше півсотні осіб).
Карбування за допомогою вальверку було більш продуктивним, але надалі його замінили карбуванням за допомогою гвинтового преса. Він працював так: від 2 до 12 людей за допомогою важелів крутили прес, який тиснув на монетну платівку. Це дозволяло викарбувати великі монети одним натисканням.
Історія культури країн Європи та Америки
Монетні майстри боячись втратити роботу через впровадження машин, на деяких монетних дворах змогли досягти того. що поряд із використанням машин до кінця XVIII століття зберігався і старий метод ручного карбування за допомогою молота.
На початку XIX століття винайшли машину для карбування з колінчастим валом. Це дозволило автоматизувати весь процес карбування. Цей тип машин використовували майже остаточно ХХ століття.
Техніка виготовлення древніх монет дозволяє вирішити безліч нумізматичних загадок. Порівнюючи штемпелі дослідники датують монети, у яких ще немає року карбування, лише ім’я правителя. Вивчення штемпелів допомагає зрозуміти як змінювалася грошова справа, якщо це не відображено у документах.
за матеріалами earsfingers.ru
